Перейти до вмісту
Пошук в
  • Додатково...
Шукати результати, які...
Шукати результати в...

Recommended Posts

 

Пропоную проїхатися мальовничими місцями, можливо на травневі або у літкуsmile.png
Похід займе десь 5-6 днів + дорога потягом 2,5 дні. 
Приблизний трек: Сколе-Воловець-Синевир-Хуст-Мукачево-Ужгородsmile.png приблизно 350 км
Цікавинки маршруту - Національний природний парк “Сколівські Бескиди”, озеро Синевир, прекрасна природа і цікаві історичні містаsmile.png

 

откуда: Трускавец, Львовская область, 82200


цей варіант найбільш насичений цікавинками і максимально не по трасіbig_smile.png (нажимайте пішохода, бо малює не 279 км а 350)
1-й день 75 км табір нижче Скель Добуша
2-й день 70км табір в р-н Шипота
3-й день 60 табір Синевир
4-й день 65 через Долину нарцисів Хуст
потяг 601 Ш 19.24 до Львову прибуття 6.20 
на Знам,янку 120 Л 14.42 прибуття 5.11 
 

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Держи в курсе я пока +, а там как с работой:k0502:

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах
Відвідувач Vitalik72

Дуже зацікавило:2:!!! 

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Попередньо планую попасти на маршрут на Пасху з 6.04 виїзд і 10.04 повернення додому. 2 ночівлі не в наметах) хто в темі , давайте підкорегуємо попередній трек

.

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Звідси можна взяти перелік цікавинок на відрізку "Воловець-Сойми":

https://www.google.com/maps/d/viewer?mid=1V0vZk6K41MyshRewJjXKcbb1bgs&hl=ru&ll=48.888467170132586%2C23.554284000000052&z=9

 

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Супер! Через 20 днів можна брати квитки! Хто ще з нами на Пасху???

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Я пока ЗА!!! Надеюсь ничего не помешает!

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Нас бажаючих  вже 5 чоловік, так що завтра купуємо квитки. 

Туди 6.04.2018 041П Знам,янка-Тернопіль відправлення 18.22  пересадка на 108Ш Тернопіль-Воловець  прибуття 13.21       орієнтовно 240грн

 

Назад  9.04.2018    042Л Трускавець-Знам.янка

відправлення 12.43 прибуття 5.10     елка на Кіровоград 6.20    вдома 7.30    орієнтовно 150грн

 

УВАГА!!!  Змінилася нитка маршруту!!! Через брак часу та можливу зміну погодних умов   Синевир залишаємо на літній похід! про це у цій гілці після звіту цього походу.

ВОЛОВЕЦЬ-СЛАВСЬКЕ 42КМ ночівля 1. СЛАВСЬКЕ-СКОЛЕ 30КМ обід, дивимося Нац парк, рух на СХІДНИЦЮ 32КМ ночівля 2. СХІДНИЦЯ-ТРУСКАВЕЦЬ 20КМ

 

 

Змінено користувачем balalayka1980

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

На какой примерно бюджет расчитывать? Пока предварительно плюсую.

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Пропоную до вашої уваги звіт учасниці походу Олени Чумаченко.

          Мій перший велопохід (і перший відгук на нього)
Великодня веломадрівка тривалістю в три дні...
Наш веломаршрут розпочався 7 квітня на самісіньке Благовіщення і з вірою в себе та в свої сили ми розпочали подорож із селища Воловець. 
Хоча, звісно сама подорож почалася значно раніше, в когось ще 6 квітня зі Знам’янки, а в когось 7 квітня ві Львові, адже добирання до вокзалу своїм ходом теж рахується веломандрівкою.
Прибувши на вокзал Воловця у складі дев’ятичисельної команди мандрівників ми оперативно вивантажили наші велосипеди з поїзду, ледь не забувши один велосипед. Добре, що стоянка досить тривала і всі вчасно зорієнтувалися і кинулися забирати ще один залізний кінь.
Досить швидко всі зібрали свої велосипеди, поповнили запаси води та провіанту в найближчому магазині і з натхненням розпочали маршрут.
Перший день веломаршруту обіцяв бути легким та підготовчим. Було заявлено проїхати тридцять кілометрів. Але очікування не завжди співпадають з реальністю. 
Практично відразу нас очікував складний гірський перевал, де стало зрозуміло, що гори — це не рівнинна Кропивниччина і тут потрібно докласти більше зусиль для досягнення мети, але тим цікавіше нам всім було долати дистанцію. На першому перевалі, на жаль, відбулася перша поломка — у Сергія відмовили гальма. Свою подальшу мандрівку він продовжив тільки з передніми гальмами.
Наш маршрут пролягав через село Пилипець, знане своїм гірськолижним курортом, байкпарком та справжньою окрасою місцевості - водоспадом Шипіт.
Водоспад навесні надзвичайно повноводний та стрімкий, на відміну від літа, коли він менш потужний та зими, коли він покритий льодом.
Біля водоспаду було дуже мало людей, тому можна було вдосталь насолодитися спогляданням водяної стихії та пофотографуватися.
Біля водоспаду нас чекав сніг, велосипеди вгрузали та буксували, а ноги провалювалися в кучугури. Бахілів у нас, звісно, не було, тому сніг потрапляв  у взуття та трохи намочив ноги.
Біля водоспаду було багато альтанок і зайнявши одну з них ми влаштували собі невеликий привал та перекус.
День мчав і поспішав до завершення, а до місця ночівлі було ще далеко. Заїхавши в село Нижній Студений нами зацікавилося місцеве населення і почало підказувати дорогу. Навігатори у нас звісно були, але ж ми не могли відмовитися від щирої допомоги. За словами жіночки, яка вказувала нам шлях, нам треба було проїхати через горбик, за смерекою повернути, а після хреста спускатися і буде нам село Хащоване, яке ми і шукали.
Та це була жіночка з гір для якої оббігти пару перевалів — це “ось тут за рогом”. 
Ми попрямували за вказаним нею маршрутом. Відразу ж почався стрімкий підйом і їхати велосипедами було просто неможливо, тож всі дружно штовхали велосипеди навантажені речами поперед себе, окрім Євгена, який попри всі складнощі їхав, і окрім мене, бо речей я не везла, всі віз Євген.
Всім було дуже складно йти, але попереду нас чекав неймовірний краєвид з полонини і чарівний захід сонця, який, на жаль, віщував тільки тривогу. Зустріти ніч на перевалі мені дуже не хотілося, адже окрім темряви, небезпеки загубитися та поранитися, я знала, що із заходом сонця настане страшенний холод. 
Після полонини нас вела далі стежка серед дерев, деякі з яких були повалені і цим самим ускладнювали нам рух. Ми змушені були обходити ці дерева або ж переносити велосипеди в руках. Також між дерев був сніг і чим далі, тим більше. Всі знову згадали про бахіли, які ніхто не взяв. Ноги провалювалися бувало й на пів метра і врятуватися від снігу у взутті вже не було ніякої можливості.
Хрест про який нам казала жіночка ми побачили вже в сутінках і далі дорога пішла вже на спуск. Було досить страшно спускатися по не рівній ґрунтовій дорозі в напівтемряві. В хід пішли налобні та велосипедні ліхтарики. Та вони були не у всіх, адже ми мали подолати цей маршрут ще за світлої пори. 
Ґрунтова дорога перейшла в поганенький асфальт, а сутінки в темряву. Звісно стало надзвичайно холодно. Одягнути вже не було що. Ми їхали із останніх сил, коли нарешті з’явився хороший асфальт, а це означало, що ми вже майже доїхали. Я їхала найостаннішою, адже дуже боялася впасти на крутому спускові тому і пригальмовувала.
Згодом я наздогнала всю нашу компанію, яка спинилася, як виявилося, тому що інша Олена впала і на ній саме в той момент не було шолому. Ми викликали таксі для постраждалої і відправили її в готель. А самі своїм ходом дісталися до нашої садиби. На годиннику була 22.30.
Нас чудово зустріли господарі. Мокрі речі та холодні ноги, які вже ніхто не відчував, ми відігрівали на теплій підлозі. Потім була смачна вечеря, обговорення завтрашнього маршруту та падіння і варіанти допомоги для постраждалої. Після душу всі провалилися в міцний сон.
Перший день закінчився дуже не приємним моментом, але в цілому подарував багато вражень. Замість обіцяних тридцяти кілометрів вийшло цілих п’ятдесят п’ять.
Наступний день обіцяв бути найважчим із самісінького початку, адже на нього мала припадати, найдовша по кілометражу, тривалість маршруту.
Вранці мандрівники зібралися за великоднім столом, господарі гостинно зробили його дійсно великоднім: паска, крашанки, холодець. Найревнішим християнином серед нас виявився Віталій — виявляється він дотримувався передвеликоднього посту і для нього цей великодній стіл був дійсно довгоочікуваним та благодатним.
За святковим столом було вирішене питання із переїздом постраждалої Оленки до наступного місця дислокації на таксі. Всі мандрівники підтримали цю ідею, не тільки словами, а ще й фінансово, адже тарифи в такі святкові дні зростають.
Тому другого дня на маршрут нас стало тільки семеро. Ранок видався на диво сонячним, насправді благословенним, але надзвичайно холодним. 
Відстань між Славське до Сколе ми подолали дуже швидко, адже практично весь час було їхати згори. У Сколе ми вирішили заїхати хоча б на крайчик парку “Сколівські бескиди”, так як він насправді величезний і наскільки ми зрозуміли за перший день мандрівки в гори краще йти без велосипедів. Тому ми помилувалися лісом, стрімкою річкою та вдосталь надихалися хвоєю і помчали далі.
Всім здалося, що їдемо ми швидко, сил та часу у нас ще вдосталь і ми знову вирішили трошки відхилитися від маршруту і заїхати на гору зі скелями на вершині. Мандрівники радо підтримали ідею і ми почали наш підйом. Гірська дорога густо помережана поваленими деревами чекала нас. Знову доводилося просто котити велосипед і переносити його через перешкоди. На одній із галявинок всім стало остаточно спекотно і почалося велике переодягання у літню велоформу. Далі нас чекали просто не подоланна велосипедом стежка: майже вертикальна і перегороджена величезним поваленим деревом. Було прийняте рішення розділитися на дві групи і продовжити сходження по черзі. І коли надії на скелі вже не було навігатор, а точніше його розумний власник Євген, вивів нас на скелі. Це була не вершина гори, але фініш нашого маршруту. З цієї локації відкривався прекрасний краєвид на місто Сколе, річку Опір та неозорі Сколівські бескиди. Вдосталь намилувавшись та нафотографувавшись перша частина групи спустилася до велосипедів, а друга знову під проводом Євгена піднялася вгору.
Після сходження ми влаштували обід і рушили далі, адже попереду був ще чималий шматок маршруту.
Далі дорога знову пішла вгору, сили потроху почали нас покидати. Зупинки на магазини і перекуси ставали частішими, а от дорога все гіршою. Коли до пункту призначення, а сьогодні це було селище Східниця, лишалося не більше десяти кілометрів асфальт остаточно скінчився, адже він вів до Тустані — міста-фортеці. І ми не могли оминути таку історично-природничу пам’ятку до того ж майстерно показану у фільмі “Сторожова застава”. І хоч як складно було до неї йти — хоча від траси до фортеці було не більше кілометра — ми дісталися до мети. Припаркували свої велосипеди до середньовічної парковки і знову групами почали здійснювати обхід фортеці.
Словами не передати міць та велич багатомільйонних скель, які своїми високими шпилями виринали із землі, немов тримаючи небо. Перед таким витвором природи відчуваєш себе малесенькою піщинкою серед стихії Природи. Підійматися по крутих сходах фортеці було на диво легко, адже без велосипеда поперед себе. Ніжки дивувалися і раділи доторкам до землі. Сонце тепло пригрівалося стомлених мандрівників, сил залишалося мало. Дехто відпочивав на лавці, інші оббігали фортецю, більшість придбали магнітик на пам’ять. 
Останні кілометри до Східниці були дуже важкими через крутий рельєф, а також майже повну відсутність асфальтного покриття.
Опинившись у Східниці ще за видна ми дуже зраділи, до готелю лишалося не більше кілометра, який ми додали “короткою дорогою”, яка пролягала через недобудови, круті спуски та сходи. Але ж весело весь час котити велосипед!
В готелі нас вже чекали Оленка (вже у значно кращому стані) та Сергій. Вони, навіть, покаталися Східницею, поки нас чекали.
Після вечері Євген ще пішов побігати, на жаль, більшість мандрівників цього не знали тому по крутим стежкам за пивом довелося йти самостійно. З балконів готелю, який стояв на підвищенні відкривалася дивовижна панорама на селище. 
Після організаційних питань із заселенням та з’ясування часу підйому ми розбрелися по номерах. Ми вже добряче стомлені під кінець другого дня походу, під час якого ми подолали шістдесят шість кілометрів складного та живописного маршруту.
Третього дня ми мали подолати двадцять кілометрів від Східниці до Трускавця. 
Насправді, відстань досить не значна, але беручи до уваги два активних попередніх дні, втому та страх спізнитися на поїзд ми виїхали раніше, ніж вчора.
Хоча втому була не у всіх, от Євген наприклад ще пробіг зранку вісім кілометрів із набором висоти близько трьохсот метрів і виглядав радісно та бадьоро.
Після сніданку, швидких зборів ми стартували вже, на щастя, у повному складі, командою в дев’ять чоловік.
Відразу ж наш запал та ранкову енергію спалив складний черговий гірський перевал за яким знову йшов різкий спуск. Асфальтне покриття було жахливим, з величезними ямами та вибоїнами, до того ж сама дорога знаходилася під кутом, ми їхали зі швидкістю автотранспорту. Чи то вони так повільно, чи то ми так швидко. Пам’ятаючи падіння Оленки я старалася їхати дуже обережно та уважно.
Фінішні кілометри давалися складно, але впевнено. Нас чекав поїзд, завершення мандрівки та дім.
На під’їзді до Трускавця ми зустріли місцевого велосипедиста, який дуже зацікавився не знайомими велосипедистами і з’ясував для себе звідки ми і куди мандруємо. Після спільного фотографування та обміну контактними даними ми поїхали далі. 
До поїзда в нас лишалося близько двох годин. Ну дуже ж ми перестрахувалися, щоб встигнути! Але краще так, ніж нервувати. Залишилося багато вільного часу на магазин, перекус, сувеніри та фотографії із курортного містечка.
Із залізничного вокзалу відкривався неймовірний вигляд на місто, з яким ми прощалися збираючи наші велосипеди у велочохли.
Мандрівка добігала до завершення. Залишалася лише дорога додому. Ми повантажилися у вагону, де було страшенно жарко. Та на щастя нам з Євгеном потрібно було їхати лиш до Львова, або на жаль, адже до рідного Кропивницького ми не поїхали. У Львові ми попрощалися із веломадрівниками, передали привіт рідному місту і домовилися зустрітися знову, як мінімум цим же складом, але краще більш розширеним.
Ці три дні пройшли немов калейдоскопом, як один велосипедний день, великий день, Великодній день.
До нових викликів, звершень та мандрівок!

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Маршрут пройшли все супер! Синевир знову висить на майбутне, добре що вчасно переробили маршрут, бо то був би жестяк) Дякую усім, хто крутив педалі!!!

P_20180408_135639.jpg

P_20180408_134717.jpg

P_20180407_194929.jpg

P_20180407_193911_BF.jpg

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Створіть акаунт або увійдіть для коментування

Ви маєте бути користувачем, щоб залишити коментар

Створити акаунт

Зареєструйтеся для отримання акаунта. Це просто!

Зареєструвати акаунт

Увійти

Вже зареєстровані? Увійдіть тут.

Увійти зараз

  • Зараз на сторінці   0 користувачів

    Немає користувачів, які переглядають цю сторінку

×